Говорять що дiти квiти життя.
А i справдi...
Йдеш по вулицi, настрою нема, сумна, а на зустрiч тобi бiжить маленьке янголятко i посмiхаэться.
Мимоволi ти i сама вже посмiхаэшся малюковi у вiдповiдь, адже вони такi щирi, милi.
Дiти не вмiють притворятися, в них ще нема той жорстокостi як у дорослих людей.
Вони не розумiють чому мама iнодi кричить i плаче, а тато може вдарити i поставити у вугол лиш за те що вони на машинi нацарапали " тато я тебе люблю" вони обожнюють солодощi, a найбiльша проблема це запiзнитись на мультфiльм. А як вони люблять казку на нiч...
Дiти це i э маленьке щастя.
I я нiколи не зрозумiю тих людей якi роблять аборти, чи залишають дiтей у будинку малютки.
Як можна вбити чи залишити частинку себе?
Люди бутьте чуйнiшими не змушуйте маленьких ангелочкiв плакати.