У Катерини БілокурОселю Катерини Білокур я розшукував недовго. Я запитав у босоногих дівчаток, у відповідь на моє запитання їх пальчики показували на красиву українську хату.Підійшовши до хати я зупинився. Відчинивши хвіртку, вийшла жінка в темній терновій хустці,заговоривши лагідним голосом гостинно запросила до хати.Ледь помітно виблискували тьмяною позолотою старі статуетки. На стінах, біля ікон, висів портрет Шевченка. З його рами розгорнуто звисав рушник, він був як розгорнуті крила великого метелика.У кутку знаходилась охайно підведена червоною глиною піч, піч наче огрядна молодиця в білій вишиваній сорочці, посідала в хаті чимале місце, вона була як господиня в хаті.Вздовж стола стояла лава. На довгому ослоні, на яке падало світло з двох невеликих вікон, - тюбики фарб, саморобні пензлики. За палітру правив шматок скла.На стінах світлиці висіло декілька картин. Я замилувався квітами, що жили на полотнах такою яскравою красоюУ цій, пропахлій фарбами і живими квітами кімнаті художниця творила. Тут не було навіть звичайнісінького мольберта.Я мовчав. Був зачарований, але й здивований життям цієї скромної і разом з тим такої талановитої та наполегливої жінки.187СЛЫВ