Ліс. Він зачаровує оксамитовим килимом моху, прозорістю і незворотністю повітря, неповторною красою. Струнка береза у своєму одвічному сріблі вітально змахує шовковою хустиною, сосна спроквола погойдує міцним гіллям. А плакуча верба водограйно струменить зеленою косою. Вона немов просить з радістю і печаллю, гостинністю і лагідністю, явленою в мінливому поклоні: зайди у тінь мою,спочинь!