Постать Г. Сковороди ось уже третє століття викликає великий інтерес і захоплення. Ми пишаємося, що наш земляк-українець дивував своєю універсальною обдарованістю, глибокими знаннями багатьох великих людей своєї епохи і наступних часів. Не може не захоплювати його незвичайна біографія, сповнена мужніх і часом несподіваних вчинків. Філософські погляди вивчають і сучасні вчені, знаходячи в них багато важливого для нас. Мене особисто приваблюють його роздуми про сенс людського життя і про щастя людини.
Сковорода бачив її призначення у «сродній праці», яка є заїкою справжнього щастя. Про це йдеться у трактаті «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира». Тут автор розкриває свою теорію «сродності». Людина повинна робити те, до чого вона здатна j до чого має бажання. Справжнє задоволення приносить не прибуток або престиж, а заняття улюбленою і, головне, своєю справою. Якою б високою не була твоя посада, як би добре не складалася кар'єра, але якщо робота не відповідає здібностям і знанням, то життя прожито марно.
Г. Сковорода-філософ міркував про потребу самопізнання, яке також робить життя наповненим і щасливим.
Філософські ідеї знаходили своє вираження в художніх творах, висока якість яких дає підстави говорити про Г. Сковороду як про письменника. Чим він збагатив українську літературу? По-перше, він повернув її до простої людини, оспівав кращі моральні цінності своїх земляків. На відміну від церковної літератури, твори Г. Сковороди проголошували ідеї демократизму й гуманізму, розвивали традиції народнопоетичної творчості. З-під пера письменника виходили глибокі за змістом і цікаві за формою байки, гостропроблемні вірші.
Дуже важливо, що Г. Сковорода, хоча й писав «граціозною російською мовою», як говорив І. Франко, але створив образ України та її народу, який завжди прагнув до волі, боровся за неї, наближаючи щасливе і славне майбутнє.