Питання про походження трипільської культури остаточно ще не вирішене:
вважають, що вона має генетичний зв’язок (особливо раннє трипілля) з
балканською культурою. Місцеві племена Подністров’я і Побужжя творили
трипільську культуру вже за часів неоліту (буго-дністровська неолітична
культура). Період IV — початку III тисячоліття до н.е.— час найбільшого
розвитку трипільської культури.
Крім України, трипільці займали величезні простори Східної Європи: їхні
поселення знайдені в Словаччині, Румунії, на Балканському півострові.
Існує досить вагома система доказів визначної ролі трипільської
куль-тури у формуванні сучасного населення України. Це перш за все
висновки Вікентія Хвойки, наукові дослідження Миколи Марра, Віктора
Петрова, Омеляна Партацького, Вадима Щербаківського, Миколи Суслопарова,
Валентина Даниленка, Григорія Василенка та ін.
В Україні виявлено понад тисячу пам’яток трипільської культури. Вони
згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині,
Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.
Періодизація трипільської культури не має одностайності серед істориків.
Це пояснюється тим, що наприкінці III тисячоліття до н.е. трипільці,
мабуть, були підкорені іншими племенами, тому їхні матеріальні пам’ятки
зазнали змін, що утруднює ідентифікацію їх з трипільськими.
Топографія трипільських поселень майже завжди збігається з розміщенням сучасних українських селищ переважно чорноземних районів.
Племена трипільської культури жили в поселеннях. В основному це були
родові або племені тривалі поселення, що нараховували кілька десятків
садиб. Житла розташовувались по колу з великим майданом посередині.
Припускають, що майдан служив як загін для великої рогатої худоби або
місце для народних зборів, віча тощо. Житла трипільців були часом
більші, ніж хати сучасних селян, вони мали 4—5 м в ширину і 15—20 м в
довжину. Іноді будинки були дво- і триповерховими площею 200 м2. Це вже
справжні протоміста, де могли проживати до 50 тисяч чоловік.
Способи будівництва хат залежали від місцевих умов. Будівлі являли собою
чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між
якими плели стіни з хмизу, який вимащували глиною, зверху накривали
соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку
мазали глиною. У безлісних районах хати будували з вальків глини. Зовні
трипільські житла білили та фарбували в жовтий або червоний кольори.
Іноді вони розписувалися дивовижними червоно-чорними візерунками. Таке
декоративне мистецтво створювало неповторний колорит кожного селища.
Трипільські хати мали кілька кімнат, відгороджених одна від одної
дерев’яними перегородками. Кожна з кімнат мала лежанку (місце для
спання, яке нагрівалося від печі або грубки), а також жертовник та місце
для роботи.
Найбільшими трипільськими поселеннями (т.зв. суперцентрами) були
протоміста в межиріччі Дніпра та Південного Бугу: Майданецьке,
Доброводи, Талянки та ін. Площа цих поселень іноді сягає 150-450 га,
кількість жител — до одної тисячі й більше. Тут уже існувала квартальна
забудова. Це свідчить про певні урбанізаційні процеси в трипільській
культурі, які, однак, ще мало досліджені. Вірогідно, що центр трипілля
був на півдні, а Київщина була тільки периферією.