У кожної людини настає час, коли вона аналізує своє життя. Мені — дванадцять. Чи не вперше замислююся над тим, що я люблю, чим живу.Найбільше у світі я люблю своїх батьків. Вони подарували мені життя, і я не знаю кращих порадників та друзів. Саме в них учуся бути доброзичливою
до людей, не відповідати грубістю на ущипливе слово, бути завжди привітною до оточення, незважаючи на власний настрій.Кожного разу, коли я в чомусь маю сумнів чи потребу з кимось порадитися, іду до батьків. Вони не просто радять, вони навчають приймати рішення чи шукати додаткову інформацію, щоб згодом дійти логічного висновку. Коли батьків немає поруч, то я пригадую усмішку татуся чи матусі, погляд мудрих очей і намагаюсь уявити, що б вони мені порадили.Вони дають мені все необхідне для життя: свою любов, освіту, дбають, щоб у майбутньому я обрала улюблену професію. Але найважливіше — вони виховують мене справжньою людиною