Я завжди радію тому, що
вікна моєї квартири виходять не на гучний проспект або трасу, а на дачні
сади, за якими видно ліс. Саме тому я не повісила у своїй кімнаті
картину із зображенням пейзажу, хоча дуже люблю пейзажі. Вигляд з мого
вікна — найкраща картина, яка тільки може бути. Це найкращий, постійно
мінливий пейзаж.Узимку сади і ліс білі, такі білі, що в
сонячну погоду на них неможливо дивитися, не щулячись. Куди там рекламі
пральних порошків! Таку фантастичну сліпучу білизну під силу створити
тільки природі. А коли рано-вранці сонце тільки встає із-за лісу, то
заливає сади м’яким рожевим світлом. Такого, якщо відверто, я не бачила
більше ніде. Навесні, коли сніг розтане, дерева якийсь час стоять
похмурі, немов неживі, але ось зацвітають абрикоси… То тут, то там серед
одноманітного сірого моря гілля утворюються білі пухнаті острівці.
Тільки-но відцвітуть абрикоси, як їх заміняють яблуні, вишні, зливи,
бузок. їх білий, рожевий, фіолетовий і зелений кольори розбавляються
червоним і жовтим забарвленням тюльпанів. Серед усієї цієї краси дахів
дачних будиночків майже не видно. А уздовж обрію, за садами, тягнеться
темно-зелена смуга лісу. До літа фруктові дерева відцвітають, і сади і
ліс зливаються в одне зелене ціле. Влітку в садах співають солов’ї… Ну а
восени, ще до того, як опаде листя з дерев, ліс і сади стають
червоно-жовтими, подекуди ще із зеленими прожилками. Потім темніють,
темніють, стають коричневими, а потім якось непомітно — чорними.Праворуч,
поблизу лісу, знаходиться Свято-Сергієвська церква, побудована всього
рік тому. Однак білосніжний красень храм — уже невід’ємна частина мого
власного пейзажу, моєї власної «картини» — вигляду з вікна. Удень
золотаві бані блищать на сонці, підкреслюючи білизну стін цього
надзвичайно красивого будинку. Уночі церква зсередини і зовні
освітлюється прожектором, від чого здається фантастичним високий будинок
з вікнами з різнобарвного скла. Коли підходиш ближче, ці різнобарвні
скельця начебто самі по собі складаються в картини на біблійні теми.Такий
ось вигляд з мого вікна. Звичний, але все рівно найкрасивіший і рідний.
Шкодую іноді, що не вмію малювати. Я б зобразила і сади, і ліс, і
Свято-Сергієвську церкву, і величезне синє небо над ними, і яскраве
сонце. Але, думаю, навряд чи в мене вийшла б така прекрасна картина,
котру я щодня бачу з вікна своєї кімнати.