Головним героєм поеми став звичайний собі «хлопець моторний» Еней. Якщо Вергілій у своїй поемі «Энеида» за допомогою цього образа хотів підкреслити шляхетне, «божественне» походження римського народу (як відомо, Еней – онук Зевса, син богині Венери), то Котляревский розповів про нього як про українського козака. Еней був хлопець моторний і хлопчик хоч куди козак, Удався на всі, Завзятее всіх бурлак. Кошовий Еней – троянец відважний, хоробрий проводир, умілий організатор і керівник. Він хоча, на перший погляд, і мало чим відрізняється від своїх друзів, і все-таки у вирішальну хвилину саме йому доводиться приймати рішення. Згадаємо шторм на море, коли Еней догадується «всунути в руку Нептунові» грошей. Результат бою з рутулцами теж залежав від двобою Енея з Турном. До того ж хоча й здається Еней іграшкою в руках богів, він сам по своїй волі спілкується з богами, спускається в пекло, аби тільки довідатися, як діяти далі. Він насамперед покладається на себе й своїх друзів, а потім уже на волю богівПо-різному зображує Котляревский свого героя. З гумором, з уїдливою посмішкою, але завжди з любов’ю. Так, він розумний, здатний на дипломатичні відносини з Ацестом, Евандром, відчайдушний, сміливий воїн, вірний троянському братерству. Але письменник ніколи не ідеалізує його. Це насамперед завзятий козак-запорожец, що «садить гайдука», любить багато випити й добре погуляти. Портретний образ Енея зустрічається в тексті не раз, і не завжди він змальований світлими фарбами. З похмілля в нього «Опухли ока, як у сови, И весь обдувся, як барило». Звичайно, такого зображення вимагала травестийно-бурлескна тональність поеми, але це зображення героя не викликає читацького осуду. Нам симпатичний цей герой, тому що він з роду козацького. Це пройдисвіти, босяки, гультипаки, але разом з тим лицарі, герої, неймовірно витривалі й надійні люди. Як частина цілого подає нам образ Енея великий майстер слова. Козак – це завжди частина великого козацького братерства, а є чи щось святіше братерства для козака?Як і на початку поеми, наприкінці Еней такий же життєрадісний, здатний до залицянь і горілки, легковажний, і, коли треба, – розсудливий, строгий і дотепний^-дотепний-хитрувато-дотепний. Яскравого, мальовничого й такого земний, веселого українського характеру цей літературний геройІванові Котляревському, як і Тарасові Шевченко, відводять особливе місце в розвитку української літератури. Вони стояли біля її першоджерел, і якщо в поезії великого Кобзаря зазвучала душу українського народу, те теперішньою енциклопедією українознавства стала поема Котляревского «Энеида». На перший погляд, таке детальне, різнобічне зображення побуту українського народу, що ми зустрічаємо в поемі, здається небагато навмисним. Але що далі, те все з більшим інтересом читаєш оповідання письменника про те, як пригощають Енея в Дидони, Турна, Ацеста, Латинь, як одягається Дидона, Ганна, у які гри вони грають, яка музика звучить під час веселих пишних застіль. Отже читаєш і дивуєшся: скільки знав Котляревский про життя свого народу!Відзначають, що в «Энеиде» згадане більше страв, чим у спеціальних роботах тих часів. На троянських, латинських, карфагенских столах коштують українські страви, горілка, наливка, квас. Звучить бандура, сопілка, грає дудка. У веселому танці кружляють дівчини, і зовсім не карфагенские й латинські, а українські – у дрибушках, чоботах, сувоях… Напевно, немає такої деталі українського одягу, такого танцю, якого не згадав би у своєму добутку Котляревский. Про життя й смерть, пеклі й раї, війні й мирній радості, боях козаків на суші й на море – пр всім це ми довідаємося, читаючи добуток. Опису українського народу такі правдиві, що забуваєш про те, що герої поеми – представники зовсім інших культур. От чуємо голосіння матері Эвриала над тілом свого сина:ПРО, синові! Мир моїх очей!Або я ж тебе на те народила,Щоб згинул ти від злих людей?Тепер до кого прихилюся,Хто злу долю полегшить?Звичайно, це плач матері-українки. Отже, перед нами не тільки енциклопедія побуту, а й енциклопедія духу українського. Адже найголовніші, самі яскраві риси українського національного характеру втілені Котляревським в образах поеми. Також цей добуток можна вважати енциклопедією соціальних відносин тієї пори. Тут є писарі й судді-хапуги, які по правді не судили, добродії, які продавали селян, цивільні й військові, мужики й міщани. Зустрічаємо згадування про утворення, про сімейні відносини між чоловіком і дружиною, виховання дітей, відношення до батьків. І оцінка всіх учинків – це оцінка з позицій народної мораліОбрази казок, легенд, популярних в XVIII сторіччі, – теж повноправні герої цієї чуда-поеми. Автор дає географію України тих часів: Опишня, Полтава, Решетиловка, Пушкаривка, Мильце й т.д. Звичайно, нелегко повірити, що такі широкі й глибокі знання може мати одна людина. І геній Котляревского був здатний охопити історію й сьогодення, культуру й життя, часи й простори, віки земні й Олімп небесний