Івоніка Федорчук — батько Михайла і Сави — людина чесна і трудолюбива. Від природи він спокійний і лагідний, «з предивно ніжним почуттям і добротливо несмілим серцем». Небагато радісних хвилин подарувало йому життя. Він був колись «бідним зарубником», який хилився «перед людьми й Богом», тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. Лише невсипущою працею хлібороб досяг усього. Важко і наполегливо працюючи разом із дружиною Марійкою, Івоніка стягся на чотири гектари землі, яку хоче передати синам. «Як я колись замкну очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робочі руки... Вона підпливла нашою кров’ю і нашим потом», — говорить герой повісті. Тому не дивно, що земля для нього — жива істота, рідна й дорога, з якою в уяві він розмовляє, обожнює її. Івоніка любить її як джерело свого достатку, поваги, щастя, моральної стійкості.