Давним - давно Зима і Літо були найкращими подружками. Літо завжди змінювала Зиму, і навпаки. Але одного разу, гуляючи по лісі вони вийшли на галявину, де біг прохолодний струмок і вирішили перепочити. Літо нахилилася до струмка що б вмитися.
- Ах яка ж я все таки красива. Поглянь Зима як сонячні промені переливаються в смарагді листя. А червоні ягоди, що проглядають крізь зелену траву, схожі на рубіни. А польові квіти, ромашки, волошки, дзвіночки, створювали гарний візерунок доповнений витонченим польотом різнокольорових метеликів. Пурхають квіти, так іноді називали метеликів. З - за зеленої стіни лісу чулися голоси півчих птахів.
- Чому це ти красивіше!?
Обурилася Зима.
- Ти краще подивися, яким чудовим срібним покривалом накриваю я землю.
Показала Зима на галявину з правої сторони. Там зелена трава була прихована під пухнастим покривом снігу, який іскрився в променях сонця, неначе сотні діамантів розсипалися по землі. Гілки дерев теж прикрашали снігові шапки. На засніжену галявину вискочив заєць в теплій білосніжною шубці, прислухався завмерши на місці а потім зник у лісі.
Літо хотіло вже продовжити суперечку, хто ж з них кращий, як на галявину виїхав мужичок. Стару, рипучу воза тягне низькоросла, волохата конячка.
- Давай запитаємо у цього хлопця, - запропонував Літо. І вони звернулися до мужика з проханням розсудити їх спір. Хто ж з них найкращий і кому з них найбільше радіють люди. Мужичок спантеличено почухав бороду, а потім повернувся і вклонившись Літа сказав:
- Ти Літо дуже красиво. Кожна пташка і звір лісовий, і трава-мурава - радіють твоїй тепла. Від щедроти твоєї кожної Божої тварі перепадає. Ягоди, гриби, провіант всякий краще заготовлювати влітку. Це кожен знає. Кожен день твій - рік годує.
Приосанилось Літо, подбоченилось. З висока на Зиму поглядає. А мужик вже Зими кланяється:
- Тебе Зимушка Зима, весь люд великий чекає. Прийдеш, запорошишь все білим снігом. Земля то за літо втомиться, а ти її убаюкиваешь хуртовинами, ніби як відпочивай земля - матінка. Ну і ми, люди тобі раді. Адже тільки взимку ми можемо відпочити від трудів літніх. У нас і зимових свят багато. Всі тебе вшановуємо Зимонька.
Тепер і Зима випросталася, гордо на Літо дивиться. А мужик тим часом їм обом і каже:
- Ви б припинили свій спір. Негоже друзям між собою сваритися. Обидві ви хороші і обом природа радіє. А я поїхав. Колись мені.
Смикнув мужичок віжками і поїхав. Та тільки Зима і Літо не послухалися дідка. Стоять сперечаються. Хто ж все таки з них красивіше так краще?! До того доспорились, що посварилися. І вирішили відгородитися один від одного. Літо збудувала стіну з теплеющего повітря і рослин готових ось - ось розпуститися і назвала цю стіну - Навесні. Зима теж постаралася, тепер її від Літо приховувала стіна з дрібного моросящего дощу і дерев, що скидали жовте листя. Її стіна звалася - Восени.
Через деякий час помирилися Зима і Літо, та тільки не змогли розібрати стіни. Ось так і повелося з тих пір, що літо змінює осінь, а потім зима, а зиму спочатку змінює весна, а потім літо. І ніяк не зустрінуться Зима і Літо.
Ось так дурна сварка призвела до того, що друзі розлучилися.