Уславлення мужності і нескореності людського духу. Навіть попри смертельну недугу Леся Українка продовжувала творити, вона жадала праці і ненавиділа жалість до себе. Іван Франко, дивувався з того, що "у цієї «слабосилої хворої дівчини» стільки мужності, стільки любові до життя, стільки пристрасті в художньому слові, що з нею не зрівняється жодний поет-мужчина, бо чоловіча лірика тієї пори часто хибувала нотками безнадії, розпачу, розгубленості".