Знайдiть прийменники
Ми завжди проїжджаєм це село.
Ім'я у нього праслов'янське - Сувид.
Тут навіть хмари особливо сунуть -
сутемна синь на бронзове чоло.
І хоч Стрибог на поїзд пересів,
і вже дахи струсились од соломи, -
тут, за щитом смарагдових лісів,
моїх жар-птиць блакитні космодроми.
Я забуваю сумніви і сум.
Я воду п'ю у Сувиді з криниці.
В країні сосен, сувидських красунь,
зі мною грають в піжмурки суниці.
Тут Сувид скрізь. Він ходить по росі.
Учора він прокинувся сосною.
То коней напуває у Десні,
а то як грім гуркоче за Десною.
І хто він - Сувид? Може, бог лісів,
що десь пішов у нетрі й буреломи?
Він, може, чує луни голосів
і хоче теж вгадати собі, хто ми?
Спасибі вам, двори і явори,
що ви лице дали його розгледіть -
у тиші вод, у борознах кори,
у хмарі, що як профіль і як лебідь.
Здригнувся лось. Регоче браконьєр.
- Який там Сувид? - каже. - Все нормально.
Він міф. Він мох. Він сутінь цих озер.
Його ніде на світі вже немає.
Неправда, є! Бо хто у небесах
на дощ поверне місяця рогами?
Хто після тебе пройде по лісах,
вогонь притопче босими ногами?
Не можна бути, щоб його - ніде.
Без нього людям суєта і сумно.
І я гукаю: - Су-ви-де!.. - ви де?
- Ви де?.. Ви де?.. - відгукується Сувид.