— Боже, — каже, — милостивий, дай чого їсти, бо пропаду з голоду.— А чого тобі їсти? — каже Бог.— Чого дай, то дай.— Отам на луках пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, оту й з’їж.От вовк мерщій од Бога — трюх—трюх — так біжить! Та до кобили:— Здорова була, кобило. Казав Бог, щоб я тебе з’їв.— Що ж ти таке, що ти мене будеш їсти?— Вовк! — каже.— Та брешеш, — собака.— Їй—богу, — каже, — вовк.— Ну, коли ж ти вовк, то з чого ж ти починатимеш мене їсти?— А з голови.— Е, вовчику, — каже, — вовчику. Коли вже ти наважився мене з’їсти, то починай з хвоста. Поки доїси до середини, — а я все буду пастись, — та й доситішаю. Тоді ти й закусиш ситеньким.— Чи так, то й так, — каже вовк.