Вічна проблема вибору не раз постає на життєвій дорозі, про неї задумувався не один поет.
Змінюються покоління. Життя людства мов «вічна колиска», що
гойдається «маятником» в буремні «над штормом, над шабельним блиском» і
мирні «над леготом теплим в житах» часи. «Життю — ні кінця, ні начала»,
— пише Борис Олійник у своєму вірші. Бачимо, що мова йде не про
конкретну людину, героя вірша, а про людство в цілому, а значить про
кожного з нас. Це роздум про вибір світогляду, філософії життя,
правильної життєвої позиції. Цей вибір є різним. Можна бути пасивним
споглядачем усього, пристосуватися до обставин і не залишити по собі
ніякого сліду.
Один передбачливо очі
Прикрив ще на крок від межі,
Ввійшовши клітиною ночі
Тихенько: чи жив, чи й не жив?
А можна жити повноцінним життям. Вчитися, працювати і досягати успіхів.
Свою майстерність, уміння і талант дарувати людям. Шукати істину. Не
зупинятися на досягнутому. Ніколи не миритися з несправедливістю.
Свідомий вибір не є легким. Він потребує мужності, а в особливих
випадках навіть самопожертви.
А інший — на кроки не міряв:
Летів, і гримів, і… згорів.
За таких умов життя не є даремним, бо залишений спадок стає надбанням людства. А пам’ять про видатних людей є вічною.
І люди відкрили в сузір’ях
Зіницю нової зорі.
Поезія автора – заклик до роздумів про життя. Це вічне протиборство
добра і зла. Важливо знайти своє місце в житті. Що ж до себе, то автор
говорить однозначно:
Я б вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!
А читачу дається можливість зрозуміти сенс буття і робити правильний вибір.