У душі кожної людини завжди живуть дві несумісні речі — добро і зло. Хто з них переможе, такою і буде людина. Дуже важливо, щоб душі більшості з нас були чистими, щедрими, щоб зло не мало змоги оселитися там і перемогти. Інакше наша планета перетвориться на розсадник злої сили, здатної загубити увесь всесвіт.
Про одвічну боротьбу добра і зла відомо ще з часів створення Біблії, а може, і ще раніше. Якщо ж звернутися до усіх світових культур, то і там можна знайти згадки про цю смертельну боротьбу. Добро — це, звісно, Бог. Як тільки не називали того, з ким повсякчас бореться володар Всесвіту, Бог, — Рогатий, Мефістофель, Диявол, Сатана... Вже більше двох тисячоліть ведеться та боротьба, але й досі невідомо, хто у ній переміг. Чаша терезів схиляється то в один, то в другий бік. Здається, що ніколи ми не дізнаємося, чи переможуть добро, мир на нашій планеті.
Відомо, що Бог — це, перш за все, Любов. Любов до усього: до тварин, до травиці, до сонця, до землі, до пташини у небі, до матері, до коханих, до усього людства. Але чи багато зараз на Землі людей, які б дбали про усіх на цій планеті? Більшість з нас чомусь забули про милосердя, взаємодопомогу, доброту, яких нас вчить священне писання, і намагаються жити за якимись новими законами, які більше скидаються на "вовчі".
Мабуть, це і є ота одвічна боротьба добра і зла, про яку так багато говорять та пишуть.
Про цю боротьбу розповідали нам ще наші старенькі бабусі та дідусі — це казки. Чомусь у казках справедливість, правда — добро — завжди перемагають, незважаючи на, здавалося б, дуже важкі та нелегкі перешкоди. Знешкоджують і різноманітних страховиськ, і жахливих відьом, і нахабних мачух, і підступних тварин. Завжди у казках є щасливий кінець, який так і приваблює маленьких читачів та слухачів. Дітлахи знайомляться з ними з великою цікавістю, намагаючись наслідувати саме добрих героїв, маючи у маленьких серцях вже немалу ненависть до того ж Кощія чи Баби-Яги, які виступають завжди з поганого боку. А добрі Івани-царевичі, хоробрі солдати, богатирі стають втіленням дитячих мрій і наслідувань. Казки, я гадаю, саме і вчать доброті, милосердю, любові маленьких дітей; вони ніби є їхніми першими вчителями, хоч і у чарівному світі.
Коли людина дорослішає, вона зустрічається віч-на-віч з несправедливістю, заздрістю, злістю. Спочатку вона розгублюється, бо її вчили змалечку, що підступність та підлість завжди будуть покарані, що злість тільки знищує душу людини, що заздрість взагалі погана риса. І що ж тоді залишається робити цій людині, яка уперше зіткнулася зі злом? Отоді вона вже повинна сама вирішити, чи їй пристати до сил зла, чи залишитися вірною принципам добра, яким вчили її ще змалечку. Я гадаю, що краще вже йти до кінця, тобто залишатися доброю, незаздрісною, непідступною людиною, щоб інші могли на тебе покластися, щоб довіряли тобі. Я навіть і не уявляю собі, як важко живеться злим, заздрісним людям, які. вбачають у кожному загрозу для себе, свого благополуччя. Вони, так мені здається, не мають жодної спокійної хвилини, бо весь час їм видається, що їх хтось може обманути, обікрасти, зробити будь-яку підлість. І все це тому, що самі вони можуть це зробити, не вагаючись жодної миті. Оце і є справжня сутність злих людей. Недарма більшість з них має "чорне око", тобто може навести порчу чи щось подібне. Не дуже добре зустрічатися з такими людьми, яких, на жаль, стає усе більше у наш час. Дуже хочеться, щоб більшало, навпаки, добрих людей зі світлими душами, здатними протистояти усьому чорному. Тоді і настане перемога добра, любові, людяності, щедрості, тепла та справедливості.
Щоб змінити світ, щоб нарешті добро перемогло зло, потрібно змінити спочатку свій світогляд, світогляд своїх близьких, друзів — навчитися робити добро. Якщо кожен з нас стане добрим "чарівником", навчить цьому тих, кого любить, то тоді неодмінно добро буде переможцем у нелегкій боротьбі, яка ведеться з початку створення світу. Отже, вчімося добру, вчімося його робити для інших людей і чекатимемо, коли воно запанує на Землі як повноправний її володар.