Зібралася Весна-красна в гості в північні краї. Всю зиму вона провела разом з перелітними птахами на теплому півдні, а як стало сонечко все вище і вище на небі підніматися, тут вона і вирішила летіти.Просить Весна перелітних птахів - гусей, лебедів: «Віднесіть мене подалі на північ, там мене чекають не дочекаються і люди, і звірі, і птахи, і різні крихітні жучки-павучки». Але птахи побоялися летіти на північ: «Там, кажуть, сніг і лід, холод і голод, там, кажуть, ми всі замерзнемо і загинемо». Скільки Весна не просила, ніхто не хотів її у північні краї віднести. Зовсім вона засумувала: що ж, видно, доведеться все життя на півдні прожити. Раптом вона чує голос звідкись з височини: «Не журися, Весна-красна, сідай на мене, я тебе швидко на північ доставлю».
Глянула вгору, а по небу над нею пливе біла пухнаста хмарка. Зраділа Весна, забралася на хмарку і полетіла у північні краї. Летить та вниз, на землю, поглядає. А там, на землі, всі радіють, всі її зустрічають. У полях рясніють проталини, біжать струмки, зламують на річці лід, а кущі та дерева в лісах і садах покриваються великими, готовими ось-ось вже розкритися бруньками.Полетіла Весна красна з півдня на північ на білій пухнастій хмарці. А слідом за нею потягнулися в рідні краї незліченні зграї перелітних птахів - гусей, лебедів і всякої крилатої дрібниці: жайворонки, шпаки, дрозди, зяблики, піночки, славки ...Так з того часу люди й запримітили: як з’явиться на небі перша пухнаста хмарка, так, значить, на ньому Весна-красна прилетить. Чекай тепер з дня на день тепла, талої води, чекай з півдня веселих крилатих гостей ...