Сьогодні мій дядько запросив нашу родину до їхнього села. Коли я їхала, у мене буле дивовижне враження, адже тут не так як удома. На зупинці я зустріла місцевого цього села, так він каже:
- Щось ви мені не знайомі, ві приїжчі?
- Так, я їду до дядька, але тут так не звично. -відповіла я.
- Ти ще не бачила наше велике поле.
- Так? А воно на справді велике? -з враженням спитала я.
- Бо у нашому місті таких міст немає, такі як поле, ріка, чи навіть яскравий ґанок.
- Чому, ходім я тобі усе покажу. -з радістю я відповіла так. Але мені треба було отримати дозвіл від батьків, але мені пощастило, що людина доросла, і мені дозволили.
- Як гарно, наше місто зазвичай не таке, у ньому дуже багато машин, високі будинки, а тут усе, що душа забажає.
- Ну як, подобається? -спитаввін у мене.
Я відповіла радісним вігуком "Так!"
Ось я вже прийшла до своїх батьків, і ми продовжили поїздку до нашого дядька. За цю бесіду я взнала про чого село набагато більше. Я дуже щаслива!