Мотив руйнації родинних стосунків у творчості Тараса Шевченка
набуває статусу метамотиву внаслідок функціонування на різних
рівнях змістової структури його творів: ситуація розладу родини, що
виявляється через її неповноту (смерть, зраду, відсутність одного з
батьків, втрату, зникнення дітей тощо), деформацію родинних зви-
чаїв (позашлюбні діти, кровозмішення, ненависть, убивство рідних),
проектується на український світ, що теж переживається ліричним
героєм як дисгармонійний. Так, за Гр. Грабовичем, у поезії
Т. Шевченка «сім'я замальовується як щось спотворене і скалічене.
У своєму мікрокосмі вона відображає скалічене й ненормальне су-
спільство. Її розлад драматично втілюється в "злочинах проти при-
роди" і в незаконнонародженості» [2, 74]. Згідно з концепцією
Гр. Грабовича стосовно міфопоетичної природи творчості
Т. Шевченка, усі ланки континууму "індивід – родина – суспільство"
накладаються навзаєм, що дозволяє художньо осмислити розлад
світу через трагедію родинного та особистісного життя. Зв'язок ро-
дини і суспільства у Шевченковій творчості відзначений
Вал. Шевчуком: "У мислительній системі поета родина – провідна
тема: родина бачиться як мала й велика, обидві взаємопов'язані,
коли руйнується велика сім'я, руйнується мала й навпаки" [7, 221].
"Мала" і "велика" родини розглядаються дослідником як мікророди-
на – батьки та їх діти і макрородина – спільнота, нація, крім того,
ним виділено і квазімакрородину – державу. Отже, йдучи за
Вал. Шевчуком, ідеальною моделлю для людських, суспільних, на-