Випростовує він, немов кедра, свойого хвоста, жили стегон його посплітались.
Ведмежі волохаті ноги були віддані сатані в зуби — у нові юхтові чоботи, які пекли і тисли, як обценьки.
Пелюстки троянд чарували всіх своєю красою
Та й сон же, сон, напричуд дивний,
Мені приснився —
Найтверезіший би упився,
Скупий жидюга дав би гривню,
Щоб позирнуть на ті дива.
Тарас Шевченко (поема "Сон")