і весняними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля, нагріта де-не-де соцем, голублять душу і серце людині свіжі й ніжні степові запахи, і тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця, що викочується із-за мовчазних могил, і фарбує степ, широкий та безмежний, напевно, у густо-малиновий колір