1.Літо. Сонце сипле з неба вогнем, але веселі й крикливі хлоп’ята зовсім не відчувають спеки. Вони забавляються в холодку. В саду дерев багато, зілля всякого, і бігати є де.
Як люблять діти бігати й бавитися в тім саду! Тут росте величезний, грубий і дуже гіллястий дуб. Він, немов зелена кругла баня, видніється здалеку над селом.
Дуб росте біля самої дороги, підпирає пліт. До його стовбура, немов діти до батька, туляться широколисті лопухи, кропива та подорожник.
Місце під дубом гладко витоптане. Тут хлоп’ята люблять ховатися, мов під безпечну стріху, від дощу, зливи. Тут ніхто їх не сварить за крик або біганину.
2.У лісі взимкуТихо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець. Тварини лісові не бояться снігу і морозу. Одяглися в тепле хутро звірятка, в густий пушок пташки і шукають собі їжу. Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і моху. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок. Засипав сніг стежечку. Вилізла тихесенько мишка на пеньок, дивиться: сухе насіннячко сюди вітерець приніс. Поласувала і почала хутро своє чистити. Ось під корою сховався на зиму жучок-шкідничок. Схопив дятел жучка і проковтнув. Раптом стрибнула на пеньок білка, шишка соснова у неї в лапках.(99 сл.)
3.Бабине літо День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине літо. Надворі синіло, як літом.Сонце ходило на небі низенько, але ще добре припікало косим промінням. Тихий вечір ледве ворушився. Над полем миготіло марево. Половина листя на вербах уже пожовкла, але на тополях, на осокорах лист зеленів, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумать, що надворі не бабине літо, а справжнє літо. Тільки зелена низька озимина навкруги току нагадувала про осінь. Надворі летіло павутиння. Усе синє небо було ніби засноване білим, як пух, легким, як шовкові нитки, павутинням.
(94 сл.)
4.смотри фото
5. Хуха-Моховинка
Вона
була останньою. Народилася не ранньою
весною, як всі її сестри та брати. Було
тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то
вона була найменшою в родині, «мізинчиком».
Її дуже жаліли й любили, але ж любили не
тільки за те, що була вона манісінька,
як кошенятко. Була вона добра, лагідна,
плоха, звичайненька, слухняна, роботяща.
А граючись з іншими малими Хухами, радо
приставала на всяку забавку, до якої її
кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб
вона коли гнівалась, чи була роздратована,
або ж мала якісь примхи. Коротко кажучи,
це була дуже гарна Хушка, може, ліпша,
як всі інші Хухи в тому лісі.
Звали
її Моховинка.
6. Близнята
Доля
вклала в душу одного хлопчика розуміння
людських пристрастей і подарувала йому
три яблучка: одне скляне, друге золоте,
а третє цілком звичайне, таке, як ще в
раю росло.
Другому
синові доля вклала в душу глибоку
допитливість і подарувала йому маленьку
земну кулю з горами, морями і блакитним
небом, засіяним зорями.
І
сказала Доля:
– Завдяки
цим подарункам твої діти стануть такими,
як ти побажала.
Після
цих слів Доля стала тінню і зникла.
Діти
підростали. Перший змалечку був балакучим,
веселим, допитливим, його завжди можна
було бачити серед людей, бо він не любив
самотності. Другий був мовчазним,
спокійним, замисленим. Любив цілими
днями сидіть на березі моря, милуватися
далекими горами, купати погляд у небесній
блакиті. Тихими літніми ночами він
задивлявся на зорі. Обидва брати берегли
свої дарунки як зіницю ока.
7. Чому
пес живе коло людини?
Давно,
дуже давно жив собі самітний пес. Врешті
надокучило йому самому блукати в лісі
й вирішив собі знайти друга-товариш, з
котрим би жив. Але хотів, аби цей його
товариш був найсильніший із тварин…
Подумав
пес, що лев має бути сильнішим…
Леве,
леве, королю звірів, заживімо разом!
За
слугу прийму тебе, – відповів лев.
Пес
зостався з ним. Раз так понад вечір
почав пес боятися й завив, загавкав.
Вибіг лев з палати й каже йому:
Мовчи,
бо ще надійде людина й застрелить нас
обох!
Пес
замовк, але враз здогадався, що та людина
має бути сильнішою, коли її лев боїться.
Пішов пес до людини і пристав до служби
в неї. Від того часу й живе пес з людиною.
