«...Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть...»;
• «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе
загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по
своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда
пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься
жито: і все то гроші, гроші, гроші...»;
• «...під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, за-ложив
і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть
землю... Ай, кусочок же! Двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана,
ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»;
• «Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в
неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не
по-хазяйськи»;
• «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав
чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»;
• «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе
загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку!»;
• «їдеш день — чия земля? Калитчина! їдеш два — чия земля? Ка-литчина! їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає...