Микола Куліш — митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму «97».
Творчість М. Куліша — це багатогранне, загострене зображення побуту психології українців.
В Україні у перші десятиліття відбувалися складні соціально-культурні процеси, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Куліш завжди знаходиться у центрі подій, головний герой його твору — українець за походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий «колишній українець», у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то «третій сорт», а відмовитися від свого, національного — єдиний спосіб вирватися з «плебейського» стану.
Мина Мазайло, службовець тресту «Донвугілля», соромиться свого «малоросійського» походження. Причину усіх життєвих невдач він бачить у власному прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Він обирає собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать «благородно»: Тюльпанов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєніну. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж чоловікове прізвище, що його вона носить багато років, «як віспа на житті...» Розпач вчувається у її словах: «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?»
Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, по батькові характеризують доньку Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву до загсу.
Щоб підтримати Мину Мазайла у його рішенні, як на крилах прилетіла з Курська тьотя Мотя — живе втілення великодержавної пихи. її українофобство, зверхньо-зневажливий тон, коли мова йде про українське, — це ознака міщанського світогляду.
Твір Миколи Куліша «Мина Мазайло» глядач сприймав як політичну сатиру на міщанство, як критику національної упередженості і великоросійського шовінізму.