Ці дуби, що небо підпирають, певне, ще Батия пам*ятають.
Надворі було так тихо, що навіть шелест листя здавався великим шумом.
Хоч земля вся укрита снігами,моє серце в цвіту.
Досить складно людині, коли вона не має ніякої точки опори.
Залишалася одна особа, яка не припиняла мене підтримувати.
Варто пам*ятати, що традиції прикрашають життя.
Хоч як мене не просіть, я не можу писати вірші.
Так вийшло, бо створене власними руками дороге.
Мабуть, почну писати, як велить чисте сумління.