На колінах стоїть сива мати,
Жде додому синочка-солдата,
Його хоче скоріш обійняти,
І сказати : " Синочку,до хати".
Спить і бачить ,як сина
голубить,
Та війна її сина погубить,
Спить і бачить , як сина цілує,
Спить і плаче,за сином сумує.
Та не знає,що син в домовині,
Що загинув у рідній країні,
Що не прийде уже він до хати,
Що без сина роки доживати .
І сидить у вікно виглядає,
І синочка давно вже чекає,
Ось приїхав синочок додому,
А матуся упала додолу.
Одягла вона чорну хустину,
Віддала Богу ,рідну дитину,
Й знову мати стоїть на колінах,
Бо лежить її син,в тісних стінах.