Продовження казки Лесі Українки ОХ

0 голосов
26 просмотров

Продовження казки Лесі Українки ОХ


Українська література (12 баллов) | 26 просмотров
Дан 1 ответ
0 голосов

В тридев'ятім славнім царстві, 
де колись був цар Горох, 
є тепер на господарстві 
мудрий пан, вельможний Ох.

Сам той Ох на корх заввишки, 
а на сажень борода, 
знає край і вдовж, і вширшки, 
і кому яка біда.

Чи хто правий, чи неправий, 
чи хто прийде сам, чи вдвох, - 
всіх приймає пан ласкавий, 
тільки треба мовить: "Ох!"

На зеленому горбочку 
спершу він людей приймав, 
потім сів у холодочку, 
звідти голос подавав.

А як з ранку та й до ранку 
стали люди обридать, 
Ох зробив собі землянку, 
Оха більше не видать.

Але хто те місце знає, 
де трухлявий пень і мох, 
той приходить і волає 
або й тихо каже: "Ох!"

Хоч би навіть ненароком 
теє "ох!" промовив ти, 
знай, що вилізе те боком, - 
воріття вже не знайти!

Бо затягне з головою 
трясовиця мохова 
і з душею ще живою 
під землею похова.

Під землею ж там - палати, 
де вольможний Ох сидить, 
гарні, пишнії кімнати, 
срібло-злото скрізь ряхтить;

дорогії самоцвіти, 
наче зорі, миготять, 
скрізь заморські дивні квіти, 
по клітках пташки сидять;

золотії грають рибки 
в кришталевих скриньочках;
і ведмеді ходять дибки 
в рукавичках, жупанках.

Враз тебе там обморочать 
блиск і пахощі міцні, 
попугаї заторочать 
приказки якісь дивні.

І безглузді очі втупить 
в тебе рибка, мов чига... 
Тут ведмедів гурт обступить, 
кожен лапу простяга, - 

той бере тебе за руку, 
той торкає за плече;
боронь боже ворухнутись! - 
кров одразу потече.

Бо крізь білі рукавички 
враз проб'ються пазурі 
гачкуваті, мов гаплички, - 
так і вп'ються, мов щурі.

Тож, коли вже раз попався, - 
наче в пастку бідна миш, - 
то сиди, мов прикувався, 
не рушай, мовчи та диші

Вийде Ох: "Вітай в гостині! 
Чи волієш нам служить? 
Чи волієш, може, нині 
головою наложить?"

Скажеш: "Я служить не згоден", - 
зараз цок тебе в лобок, 
якщо ти носить не годен 
рукавички й жупанок.

Стань на службу - подарують 
рукавички й жупанець, 
привітають, пошанують, - 
тільки ж там тобі й кінець!

Вічно будеш пробувати 
у підземному дворі, 
більш тобі вже не видати 
ані сонця, ні зорі.

Де торкнешся - всюди брами 
під замком та під ключем... 
Десь далеко хтось часами 
озивається плачем.

Спів на плач відповідає, 
плач на спів, так без кінця... 
Кажуть, бранка там ридає, 
жде юнака-молодця;

коло неї там жар-птиця 
співом душу потіша, 
та сумна міцна темниця, 
смутна в дівчини душа.

Якби хтів їй волю дати 
хто з хоробрих юнаків, 
мусить перше розрубати 
сімдесят ще й сім замків...

Вже вам казка обридає? 
Що ж! хто має кладенець, 
хай замки ті розрубає, - 
буде казочці кінець!

(77 баллов)