Тільки той народ, який шанує своїх
героїв, може вважатися великим.
Впали останні краплі крові на втом-
лену від боротьби землю. Сподіваюся,
що останні. Більш ніж три місяці
напруженої боротьби не пройшли да-
ремно і мету майже досягнуто. Та Май-
дан ніяк не зітхне з полегшенням ... І
нібито до перемоги залишилося ступити
лише декілька кроків. Але зробити їх че-
рез тіла загиблих надто важко.
На самому початку революційних
подій, коли нікому і в голову не мог-
ло прийти, чим усе обернеться, сло-
ва «Слава Україні! Героям слава!» зда-
валися простим вітанням. Не всім, але
для більшості це було звичайним гас-
лом, яке підіймало дух, додавало сил, та
й відрізняло «своїх» від «банди».
Ця кривава «війна» назавжди зо-
станеться у нашій пам'яті. Вона зали-
шить свій відбиток не лише на сторінках
підручників з історії, а і в душах та серцях
всіх українців. Цю війну будуть пам'ятати
віками, як не забудуть і її Героїв.
Ні в кого вже немає сумнівів, хто
вони. Небесна Сотня. Яка
справді «душу й тіло по-
ложила за нашу свобо-
ду». Це ті, хто віддали
життя за кожного з нас.
З цими смертями «Сла-
ва Україні! Героям Сла-
ва!» перестало бути про-
сто вітанням. Це віддання
шани найкращим, котрі в
найважливіший і, водно-
час, найважчий момент не
злякалися і пожертвували
собою заради кращого життя всіх у цій
країні, заради щасливого майбутнього
нашої неньки-України. Тепер ми не мо-
жемо здатися, та й просто не маємо права. Ми маємо довести їх справу до кінця.
І нехай буде за що казати «Сла-
ва Нації!». І нехай не буде кому вслід
кричати «Смерть ворогам!». Бо всі, хто
якось причетний до цих подій, люди з
верхівки влади, які, мов маріонетками,
керували міліцією та «Беркутом» і, не
вагаючись, обривали ниточки людсь-
кого життя, мають бути покарані. Ми
повинні докласти всіх зусиль, щоби до-
битися справедливого суду для тих, хто
винен у злочинах проти нашого наро-
ду. Ми мусимо зробити все, щоби таке
більше ніколи не повторилося і ніхто не
вмирав через нечесних людей при владі.
Щоб справжні герої не відправлялися на
небеса передчасно.
В їхню честь будуть названі вулиці,
площі, проспекти, скверики та парки. По
всіх містах, у кожному куточку України
їм поставлять пам'ятники. Ці дати і події
наші нащадки будуть вчити напам'ять, і
наш обов'язок – не дати їм про це забу-
ти. Щороку 20 лютого ми будемо згаду-
вати і поминати наших героїв. Звісно, це
не поверне їх до життя.
Але ж Герої не вмирають...