правди та згоди, / Я тоді вічним сном буду спати…”) і глибинній евфонічній мелодійності, як-от: “Був ясний день, веселий, провесняний, / До нас у хату крізь вікно одкрите Вривався гомін голосних потоків, Що бігли вниз по вулиці нагірній…” (“Мати-невільниця”); “Що ж тільки той ненависті не знає, / Хто цілий вік нікого не любив!” (“Товаришці на спомин”); “Мене любов ненависті навчила…” (“Грішниця”); “Безжалісна музо! Куди ти мене завела? / Навіщо ти очі мені осліпила згубливим промінням своїм? / Навіщо ти серце моє одурила, привабила маревом щастя? / Навіщо ти вирвала в мене слова, що повинні б умерти зі мною?” (“AVE REGINA!”); “Щоб не плакать, я сміялась…”; “Хто моря переплив і спалив кора