У цій ліричній мініатюрі, у цьому поетичному шедеврі Ахматової розкриваються головні особливості її внутрішнього духовного ладу, її особистості, її поетики. Згадаємо визначення поезії, дане Пушкіним: «союз чарівних звуків, почуттів і дум». Якщо в одних поетів у віршах домінують звуки, то в Ахматової. Як і в Пушкіна, - поетів з гармонійним світовідчуванням, поетів, здатних перебороти, перемогти будь-яке лихо й нещастя, витримати жорстокі удари долі, поетів, що сприймають життя й здатність творити як божественний дарунок, - звуки, почуття й думи перебувають у гармонійній рівновазі.Уже перші рядки вірша говорять про те, що поет веде розмову зі своїм читачем - однодумцем. Першим же словом - союзом «але» - Ахматова, можливо, відсилає читача до свого раннього вірша «Молюся віконному променю...» (1909р.). Сила Ахматової - в умінні виразити надособистісну, епічну стихію музики й гармонії з дійсним змістом.Образ «ластівки» передає природне почуття волі ахматовской мови, легкості й легкості її віршів, почуття польоту над землею, над побутом. «Крилатость» віршів поетеси дослідники іноді визначають словом «креативность», що означає надчутливість, чуйність, високу емоційність