Ся подальша творчість Вітмена була пов’язана, головним чином, з переробкою і доповненням збірки «Листя трави». Змінювалась композиція книги, але назва її залишалась постійною. Відомо, що Вітмен набирав свою книгу в друкарні власноручно. Вона вийшла у зеленій палітурці, на якій було відтиснуте листя трави. Імені автора ні на обкладинці, ні на титульній сторінці не вказувалося. До книги додавався портрет її автора: це був чоловік з бородою, у капелюсі набакир, у розстебнутій на грудях сорочці. Прізвище автора можна було виявити лише десь на двадцять дев’ятій сторінці, один із рядків починався таким чином:Волт Вітмен — один із грубих, простих людей космосу.Композиція збірки «Листя трави» своєрідна. Вона відкривається віршами, які Вітмен називає «Посвятами». Але сучасний читач, відкриваючи збірку, знайомиться з віршем «Себе я оспівую»:Себе я оспівую — просту, окрему Особу...Це — програмний вірш. Вітмен бачить себе співцем окремої особистості і безлічі людей, співцем тіла і душі. Саме особистість поета об’єднує всі вірші, надає цілісності усій поетичній спадщині Вітмена.Основною думкою збірки «Листя трави» є філософська думка про природну рівність усіх людей. Поет звертається до образу трави як символу загальної рівності.Тематика віршів різноманітна. Цикл «Діти Адама» репрезентує інтимну лірику. Сюди входить поема «Я співаю про тіло електричне», вірші «З виру нуртівного океану», «Жінка чекає на мене», «Я вас чув, урочисто-мелодійні труби органа» тощо.У багатьох поезіях наполегливо проводиться думка про рівність, однаковість всіх людей. Слово «ідентичність» — однаковість, тотожність — улюблене слово поета. Ця думка знайшла своє яскраве втілення в рядках, присвячених неграм. Поет засуджує рабовласництво. У поемі «Я співаю про тіло електричне» він змальовує базар, де торгують рабами. Продається «тіло» мужчини, а людина для Вітмена — це диво. І тому немає у світі таких грошей, що б могли оплатити вартість людини.