Послугуйте нині спільно
один одному з любові,
на єднаючому хлібі
запізнайте радість слова.
Материнське в нас — довічне,
як довічні ми у хлібі.
І зросте з рукоположин
щедра гілка середлітня,
щедра пагоном відвертим,
що вербою проречеться.
Це і буде узголів’ям
ластівкам на раювання,
потім сяде рій-заблука,
перемите медом листя,
ляже дерево на руки
чистим снігом волокнистим,
кільцюватиметься пам’ять
в думах ваших з кожним роком,
і просвітить жаром сміху
мед крапчастий змерхлі щоки.