Прибалтійські країни, після досвіду Мюнхена, не вірили, що Велика Британія та Франція реально виконають свої зобов'язання з їх захисту в разі німецької агресії[2]. Тому уряди Естонії, Латвії та Фінляндії заявили, що будь-яку гарантію, дану без їхнього прохання, будуть розглядати як акт агресії, після чого поспішили укласти пакти про ненапад з Німеччиною (7 червня). При цьому, Німеччина не лише обіцяла не нападати на прибалтійські країни, але і гарантувала допомогу в разі агресії СРСР. Це викликало у прибалтійських урядів відчуття безпеки.[3]. Високопоставлені німецькі військові (Франц Гальдер та Вільгельм Канаріс) відвідали балтійські країни і вели там переговори про військове співробітництво. За повідомленням німецького посланника в Таллінні, начальник штабу естонської армії Рек заявляв йому, що Естонія може сприяти Німеччини у встановленні контролю над Балтійським морем, у тому числі в мінуванні Фінської затоки проти радянських військових кораблів[4].
23 серпня 1939 був підписаний договір про ненапад між Німеччиною та СРСР. Згідно з секретними додатковим протоколам до договору, Естонія, Латвія, Фінляндія і схід Польщі були включені в радянську сферу інтересів.