Місто, у якому я мрію жити... Це місто, де люди насолоджуються життям, споглядають вічну красу світу, бо плин часу спинився. Місто, де дерева та квіти прикрашають кожен закуток. Місто, вузенькими вуличками якого блукає аромат стиглих осінніх яблук...
Це місто напрочуд маленьке, здається може вміститися на теплих дитячих долоньках, але тобі ніколи не осягти його душею. Тут немає національностей, статей, віку, зросту, краси та потворства - тут усі рівні та однакові, наче перед Богом.
У цьому місті не панує ідеальність, а проте й не вирізняється воно безладом. Тут усі - друзі, у всіх одна мова. Тут усі знають ціну справжньому мистецтву,мистецтву жити смакуючи кожну хвилину.
Уявіть місто, де ніхто не поспішає, де в архітектурі панує сплетіння часів та стилів: бароко та класицизм, реалізм та романтизм, кращі традиції Антоніо Гауді та Лоренцо Берніні...
Уявіть місто, де не існує законів, але усі підсвідомо їх виконують. Місто, де чарівливо-ніжні симфонії Шопена лунають з-поміж бурхливого струму мелодій Вагнера...
Уявили це місто?
Це місто існує й не існує у світі. Воно не намальовано на мапі, але воно побудовано й міцно стоїть, бо це місто - моя душа...