Вільфрел Айвенго — головний герой твору. 1. Походження
героя. (Айвенго належав до шанованого старовинного роду саксів. Його батько —
Седрік Сакс — представник тієї частини знаті, яка не бажає коритися норманам і
мріє про відродження своєї незалежності.) 2. Володіння зброєю, хоробрість,
спритність — риси справжнього лицаря (Незважаючи на те, що Айвенго дуже
молодий, ніхто з лицарів не зумів перевершити його у мистецтві володіння
зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість.
На турнірі під Ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями,
з’являється із девізом «Позбавлений спадку» і перемагає в смертельному бою
найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника Бріана де Буагільбера.). 3.
Вірність королю Річарду. (Повернувшись після хрестового походу, він вірно
служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь
короля і його хоробрих воїнів.) 4. Чесність і шляхетність. (Айвенго попереджає
про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник, допомагає вийти із
замку й дістатися до безпечного місця. Для Айвенго не має значення та
обставина, що Ісаак — єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не
личило піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».) 5. Здатність на сильне
кохання. (Айвенго усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його
почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з
Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому.
Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою
турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував
синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються) 6. Готовність
допомогти людям у біді. (Ребекку, дочку Ісаака, несправедливо звинуватили в
чаклунстві і, за законами того часу, мали спалити на вогнищі. Шляхетний
Айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала за ним, коли він був тяжко поранений,
поспішає на турнір захистити її честь і мечем довести її невинність.) В образі
Айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. Автор створив портрет ідеального
лицаря, врода якого поєднується з розумом і шляхетністю, а відвага — з умінням
битися. Він доблесний, некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.