Зображуючи цю «війну», прозаїк раз по раз прибігає до гумору ситуацій, в яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій і обставин, просто-таки разючі. Комічні ефекти також забезпечуються в повісті іронією і сарказмом. Часто наповнені іронією репліки Кайдашихи, особливо адресовані невісткам : «Лаврин! Постав своїй дружині під ноги стільчик, бачиш, не дістане руками і до половини діжі». Їдка іронія звучить буквально в наступній репліці Кайдашихи : «Лаврин! Витри дружині піт з лоба, а то ще в діжу копне», а далі звернення до сина звучить вже саркастично: «Лаврин, утри лише ніс своїй дружині. Он, бачиш, дядьки з носа виглядають».
Рябіють сторінки повести і пониженою лексикою, особливо в порівняннях: Кайдашиха стала смішною, як безрога корова; зацвіла сеном, як вівця реп'яхами; ходить так легко, ніби в ступі горох товче; у Химки ока, як у сови, а як ходить, то ніби решетом горох гострить. Комічний ефект автор досягає, використовуючи мовну нісенітницю баби Палажки : «Сарандара, марандара, аспіда згас, василіска попер! Амінь біжить, амінь кричить, аминя наздоганяє»!.
Зверніть увагу, герої повести майже ніколи не сміються, сміється читач, але в тому-то і суть, що коли відлунає сміх, на дні душі залишається печаль. «Сміх із сльозами» є однією з рис української літератури - це відмічав і сам І. Нечуй-Левицкий. Сумно сміявся і українець Н. Гоголь. Про «Кайдашевой сім'ї» можна сказати так само: це повість, в якій крізь сміх пробиваються сльози…