У цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім'я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко.. . Як же тепло, зати шно, божественно в аурі цієї поезії! Це восьмий вірш у Шевченковому циклі «У казематі», восьма дума у дев'ятому невольничому колі ув'язненого поета. Нібито все в цьому творі просто й ясно. Проте вгадується й щось причаєне, потаємне, нерозгадане.. . У кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. На українську родину поет дивиться добротворними ба тьківськими очима. Він милується матір'ю, дочкою, яку ще треба «научати» , дітьми, домашньою злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд. Кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. Проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка — батька й охоронця — у ній немає. Чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? Плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть.. . Запеченими устами Шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду- племені. Головна чоловіча великодушна відповідальність — за малу, сімейну державу» І саме в родині — єдино надійна духовна опора чоловіка. Поезія «Садок вишневий коло хати... » — то стогін душі окраденого долею чоловіка- одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. Проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність Шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху. Бо то є його українська сутність. Сутність чоловіка- захисника, чоловіка-оборонця. Який же разючий контраст справляє нинішній стан українського чоловіцтва! Нема ладу в державі — суцільні незгоди в сім'ї. Немає законів, які надійно ту сім'ю захищали б. Виховний простір — передовсім телебачення — віддано зайдам і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. Можливо, тому й ширить ся пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти? А сім'ї незрідка вкладаються не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. Кому тут кого «научати»? , А Шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. Вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди...