Велика частина території Росії зайнята рівнинами. Російська (Східно-Європейська)
рівнина , що на захід від Уральських гір, має середні висоти поверхні бл. 100 м над р.м.
Рельєф північної частини Росії сформувався під впливом заледеніння і подальшої
річкової ерозії. Карелія і Кольський півострів належить до Балтійського щита. Тут
переважають хвилясті рівнини з одним масивом низьких гір (Хібіни) і безліччю озер.
Розташовані південніше Ладозьке і Онезьке озера знаходяться в низовинній смузі, що
продовжується на схід від Фінської затоки. Височини центральної Росії досягають висот
понад 300 м. Валдайська і Смоленсько-Московська височини маркірують кордон
останнього плейстоценового заледеніння. Південніше знаходяться Середньоруська і
Приволзька височини, відмінні хвилястим рельєфом і розвиненою мережею ярів. Широкі
долини рік - Волги, Дону і їх приток обрамовані крутими правими схилами, тоді як ліві
береги низовинні. На півдні Російська рівнина переходить в Причорноморську і
Прикаспійську низовини. Між Чорним і Каспійським морями розташовані Кавказькі гори
висотою до 5642 м. Гори Кавказу досить молоді і динамічні, оскільки знаходяться в зоні
зіткнення Євроазіатської літосферної плити з Аравійською. Прикаспійська низовина має
абсолютні висоти нижче за рівень Світового океану. Вона тягнеться від північного
побережжя Каспійського моря до Волгограда . У її межах Волга тече по древньому дну
Каспійського моря аж до Астрахані і утворює дельту з численними рукавами. На сході
Російська рівнина обмежена ланцюгом Уральських гір, що протяглися з півночі на
південь більш ніж на 2 тис. км. Їх північним продовженням є острови на шельфі
Північного Льодовитого океану - Вайгач і Нова Земля , частково покриті льодовиками. По
горах Уралу проходить кордон між Європою і Азією. Це древні, сильно зруйновані гори.
Середні висоти Уралу не перевищують 600 м. Вища точка - гора Народна на півночі (1895
м). Західні схили Уральських гір пологі, хвилясті, а східні круто обриваються до Західно-
Сибірської рівнини. Урал багатий корисними копалинами.
Західно-Сибірська рівнина , одна з найбільших рівнинних територій земної кулі,
відрізняється плоскою заболоченою поверхнею, що підіймається на 50-100 м над р.м.
Дренується ріками басейну Обі і тягнеться між Уральськими горами і р. Єнісей . У її
серединній частині знаходяться сильно заболочена Середньобська низовина і
Васюганська рівнина, де відкриті і експлуатуються величезні запаси нафти і газу. На
південному сході рівнина переходить в Алтайські гори і Саяни висотою до 4506 м (г.
Білуха). Велику частину Східного Сибіру займає Середньо-Сибірське плоскогір'я. Його
поверхня глибоко розчленована, а висоти коливаються від 500 до 1700 м над р.м.
Найбільш висока частина плоскогір'я - гори Путорана (район Норильська) висотою
1500-1600 м, з багатими родовищами кольорових металів. На крайній півночі Східного
Сибіру розташована Сибірська низовина і гори Бірранга (п-ів Таймир) висотою до 1100 м.
На крайньому півдні Середньо-Сибірське плоскогір'я переходить в Східні Саяни висотою
до 3491 м (г. Мунку-Сардик). За оз. Байкал і р.Лена плоскогір'я переходить в хребти,
досягаючи висоти 4750 м на Камчатці (Ключевська сопка ). Тут виділяються Яблоновий
хребет висотою до 1680 м над р.м., Станове, Алданське, Колимське і Корякське нагір'я,
Верхоянський хребет і хребет Черського з висотами до 3147 м (г. Побєда). На
Тихоокеанське побережжя виходить Серединний хребет з 28 діючими вулканами на п-ові
Камчатка , хребти Джугджур і Сіхоте-Алінь висотою до 1906 м (г. Топко).