Південна Америка – це один з двох материків, які історично, за традицією, поєднують в одну частину світу, що має назву “Америка”. Межу між ними умовно проводять по Панамському перешийку. Іншим найближчим материком є Антарктида, від якої Південну Америку відділяє протока Дрейка шириною біля 1000 км. Від решти материків Південна Америка віддалена значними просторами океанів. Ця ізольованість сильно вплинула на характер розвитку природи Південної Америки, тому її флора і фауна відрізняються значним ендемізмом. Іноді Південну Америку називають Латинською Америкою.
Чіткого визначення терміна «Латинська Америка» не існує. Звичайно до Латинської Америки відносять ті країни Південної і Північної Америки, населення яких розмовляє на романських мовах, що пішли від латинської мови – іспанської, португальської тощо, тобто території, населені вихідцями з Піренейського півострова. У США термін «Латинська Америка використовується для назви всієї Америки на південь від США, у тому числі для тих країн, де переважають мови германської групи. Зазвичай до Латинської Америки відносять Аргентину,, не відрізняється великою кількістю півостровів, заток і проток, за виключенням її південно-західного узбережжя. Найбільшими півостровами є Гуахіра і Парагуана на півночі материка, півострів Вальдес – на південному сході, півострів Тайтао – на південному заході.
Півострів Гуахіра (картинка у статті Венесуельська затока) розміщується на Карибському узбережжі Південної Америки і разом із півостровом Парагуана відгороджує затоку від Карибського моря. Саме тут знаходиться найпівнічніша точка материка – мис Гальїнас. Поверхня півострова на південному заході низовинна, на північному сході – з окремими останцевими масивами висотою до 853 м. Клімат і рослинність півострова тропічні напівпустельні. Півострів є основним місцем проживання індіанців гуахіро, що ведуть пасовищне тваринництво. У південно-західній частині півострова ведеться видобуток солі.
Півострів Вальдес розміщується на атлантичному узбережжі материка і на більшій частині площі являє собою незаселену територію. Є декілька солоних озер, найбільше із яких лежить на 40 м нижче рівня моря. Це найнижча відмітка для суходолу Південної Америки. У 1999 р. півострів Вальдес включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО за неповторну і багату фауну. На узбережжі півострова розміщуються колонії морських ссавців, таких як південний морський слон та вухастий тюлень. У затоці Гольфо-Нуево, води якої омивають південне узбережжя півострова, водяться косатки і південні справжні кити і запливають для розмноження інші види китів, оскільки вода у затоці тепліша і спокійніше, ніж у відкритому океані. На суходолі півострова звичайні страуси нанду, гуанако, мара (відомий як патагонський заєць або патагонська морська свинка).
Найбільшими затоками є Дар’єнська, Венесуельська і Парія на півночі, Ла-Плата, Баїя-Бланка (Ель-Рінкон), Сан-Матіас, Сан-Хорхе і Баїя-Гранде – на сході, Гуаякіль і Панамська – на заході.
Дар’єнська затока розташована у південно-західній частині Карибського моря між Центральноамериканським перешийком на заході і материком Південна Америка на сході і вдається в суходіл на 165 км. У його південній вузький частині виділяється затока Ураба, у яку впадає річка Атрато. На березі затоки Ураба розташоване колумбійське місто Турбо. Глибина Дар’єнської затоки у відкритій частині перевищує 2 000 м. Середньорічна температура води складає + 260С, солоність – понад 36 ‰. Висота припливів дорівнює 0,6 м. Першим із європейців затоку дослідив Родриго де Бастидас у 1501 р., потім у 1510 р. Васко Нуньес де Бальбоа заснував на західному узбережжі затоки поселення Санта-Марія-ла-Антигуа-дель-Дар’єн.
Венесуельська затока розміщується у південній частині Карибського моря і відгороджена від моря півостровами Гуахіра і Парагуана. Довжина затоки 231 км, ширина у входу 98 км. У південній частині затока з’єднується із озером Маракайбо протокою шириною 6,5-20 км і глибиною 11 м. Глибина самої затоки змінюється від 18 до 71 м. Береги затоки низькі, піщані. Висота припливів у затоці складає 1 м. Затока була відкрита європейцями у 1499 р. експедицією Алонсо де Охеди у супроводі Америго Веспуччі. Затока має стратегічне значення як судноплавний шлях у Карибське море, по якому перевозять нафту, що добувають у нафтових родовищах на озері Маракайбо. Родовища нафти є і у межах самої затоки, на берегах розташовані глибоководні нафтоекспортні порти Амауай, Пунто-Кардон, Пунто-Фіхо.
Затока Парія розташована у південно-східній частині Карибського моря і відділена від Карибського моря півостровом Парія і островом Тринідад. Затока з’єднана протокою Бокас-дель-Драгон з Карибським морем, а протокою Бока-де-ла-Сьерпе – з Атлантичним океаном. Площа затоки 7 800 км2, глибина – до 22 м. Для затоки характерні сильні (понад 3,5 км/год.) припливні течії. Э