Перепишіть, розкриваючи дужки і, де треба, вставляючи дефіс. І. 1. Тихо (тихо) по землі ходить мир—щоденний, звичний. (І. Жиленко.) 2. Мій синочок синьо (окий) в колисці усміхається мені. (В. Сосюра.) 3. Пильнуйте, люди добрі й щирі, не спіть, учені і женці! Чатують нас людино (звірі) з страхіттям атомним в руці. (В. Симоненко.) 4. Ніхто свого щастя (долі) не вгадає. (М. Стельмах.) 5. Страшно безсило (малим) чути себе перед смертю, але страшніше, коли ні за що вмерти! (Б. Олійник.) 6. Ревуть паро (плави), гудуть паро (вози), і аеро (плани) прокреслюють слід. (В. Стус.) 7. Замерехтіло між двох світів щось невпізнанно (знане). (В. Стус.) 8. Не знав, не знав звіздар гостро (бородий), що в антисвіті є антизірки, що у народах є антинароди, що у століттях є антивіки. (Л. Костенко.) II. 1. Заходило сонце, мінялося барвами небо — то жовто (гарячими), то густо (червоними), то просинюватими. (Григір Тютюнник.) 2. Червоно (боким) яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий. (М. Рильський.) 3. Над водою пропливало легеньке біло (сніжне) павутиння. (Ю. Збанацький.) 4. Небом котилися сірі з білим хмари, вряди (годи) вигулькувало сонце. (Вал. Шевчук.) 5. В’яже осінь ліси перевеслами бурштиново (коралово) (жовтими). (Н. Забіла.) 6. Чудовий килим опалого листя осики то спалахує криваво (червоним) і малиновим кольором, то вилискує ніжно (рожевим), світло (жовтим), оранжевим. (Ю. Збанацький.) 7. Вітер жене стернею блякле перекоти (поле). (О. Гончар.) 8. Тільки рясним верхо (віттям) шептала вічно (зелена) сосна. (Леся Українка.)