В самій глушині лісу росла яблунька. А в тому лісі був будиночок ліснника. Лісник той любив природу,піклувався про неї. І одного разу, шукаючи гриби і ягоди забрів він до маленькоії яблуньки.З неї сміялися широколисті лопухи:"Ти така маленька і листя в тебе,он яке ледь видно,а в нас велике,широке всі його бачать". А високі, стрункі берези теж не вгавали "Таа,тобі до нас як до неба, ти ж така. низенька".І стало яблуні прикро що в усіх таке велике листя і високі вони. А лісник побачивши яблуню забрав її до себе додому,поливав її.Минуло два роки і з малої непомітної яблуні,стало велике дерево.Зліталися всі птахи до яблуні куштувати її соовиті плоди. І дивилася яблуня на ті маленькі лопухи які раніше так її ображали і сміялася вона що низькі вони.А берези які теж раніше її не любили повиривало їх вітром бо тонкі були вони. Лісник же радувався своєю роботою що не дарма взяв він її до себе і стільки про неї піклувався