Над галявиною кружляла стривожена Бджілка.
- Як ж-ж-же бути? Дож-ж-чекаючи ні вже-ж-же багато днів.
Вона оглянула галявину. Понуро опустили свої голівки дзвіночки. Ромашки склали білосніжні пелюстки. З надією дивилися в небо пониклі трави. Весело перемовлялися між собою берізки і рябинки. Їх листочки поступово з ніжно-зелених перетворювалися в брудно-сірі, жовтіли на очах. Важко стало Жучкам, Бабкам, Бджілкам і Метеликам. Знемагали від спеки у своїх теплих шубах, ховаючись в нори, і не звертаючи один на одного уваги, Заєць, Лисиця і Вовк. А Дідусь Ведмідь заліз у тінистий малинник, щоб хоч там врятуватися від палючого сонця.
Набридла спека. А Дощу все не було.
- Дідусь Ведмідь, - прожужжала Бджілка, - подскаж-ж-жи, як бути. Немає порятунку від ж-ж-спеки. Дож-ж-ждик, напевно, забув про нашу калюж-ж-жайку.
- А ти знайди вільний Вітер - вітерець, - відповів старий мудрий Ведмідь, - він гуляє по всьому світу, знає про все, що робиться на світі. Він допоможе.
Полетіла Бджілка на пошуки Вітерця.
А той пустував в цей час в далеких країнах. Ледве-ледве знайшла його Бджілка, розповіла про біду. Поспішили вони на забуту Дощиком галявину, а по дорозі прихопили з собою легку Хмаринку, відпочивальники на небосхилі. Не відразу зрозуміло Хмарка, чому потривожили його Бджілка і Вітерець. А коли побачило засихає ліси, поля, луки, нещасних тварин, захвилювалося:
- Допоможу галявині і її мешканцям!
Нахмурилось Хмарка і перетворилося...в дощову Хмаринку. Хмаринка почала роздуватися, застилаючи собою все небо.
Дулась - дулась, поки не вибухнула теплим літнім Дощем.
Дощик танцював по ожила галявині. Він йшов по Землі, і всі навколо
харчувалося ВОДОЮ, блищало, раділо, співала гімн дощу і дружби.
А Бджілка, задоволена і щаслива, в цей час сиділа під широким листям Кульбаби і думала про цілющу силу води і про те, що часто ми не цінуємо цей дивовижний дар природи.