Напевно, в життi кожноï людини рано чи пiзно настає такий момент, коли вона вiдкидає всi своï щоденнi турботи й проблеми, вiдсторонюється вiд буденноï суєти i замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у свiт. I, певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може вiдповiсти на це запитання. Однак чи це можливо? Хтось мрiє про матерiальнi блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути коханим i живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чiтко й без на гань визначити сенс свого життя. Питання сенсу життя — це одвiчне питання, яким людина переймається з давнiх-давен. Фiлософи, митцi, представники найрiзноманiтнiших наук в усi часи вирiшували його по-рiзному. Однi вважали, що життя -i i,е постiйна боротьба за власне iснування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: Життя, мабуть, цо завжди Колiзей…). Скiльки iснує людство, стiльки iснує й питання про сенс його iснування. Воно завжди вiдкрите, бо кожен по-своєму, iндивiдуально намагається на нього вiдповiсти. Менi ж найбiльше iмпонують слова О. Гончара, який стверджував, що саме в людяностi людини, в ïï мужностi, здатностi любити, в силi творчiй, у моральнiй чистотi полягає найвища духовнiсть, що становить iстинний сенс життя людей на планетi. Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона не зумiє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, вiдновити… Тому менi здається, що сенс життя полягає в умiннi жити та почувати себе щасливим.