Це вікно заставлене різнокаліберними квітковими горшками, в котрих ростуть корисні й не дуже корисні рослини. Хлопчик пробирається в щілину між шафою та круглим столом, присунутим до підвіконня, й займає свою позицію біля вікна. За важкими шторами відкрився дивовижно дикий і занедбаний пейзаж. Тут не вистачає лише маленьких індійців або динозаврів, що хижо виглядають з тіні. Повноправні господарі підвіконня – це рослини. Алое розкинув своє м’ясисте, колюче листя. Якщо хто-небудь пораниться або захворіє, то він віддає свою соковиту, противну м’якоть на лікування.
Поряд з алое росте покручений часом каланхое. Він допомагає від нежитю. Зелений сік хрустких листків капають у ніс. Покручене стебло каланхое росте то вгору, то вниз, то вбік і тримається лише завдяки паличці, до якої прив’язане. І остання квітка що стоїть на підвіконні, осяяному сонцем, не приносить ніякої користі. Вона просто росте і раз у рік радує своїми квітами – бордовими грамофончиками. Хлопчик не знає як називається квітка, бо від неї немає ніякої користі. На зиму квітка засинає, скидаючи свої уже прив’ялі листки, і її ховають спати під ванну.
Це вікно пропускає в кімнату крізь щільні штори легкий, казковий присмерк.
Чому казковий?
Тому що казки живуть у чарівному присмерку.