Ответ:
Объяснение:
івденноукраїнські степи у XIV–XVII ст. називали Диким Полем. Саме тут відбувався процес формування козацтва.
У XVIII ст. відбулася активізація заселення цих земель. Російський уряд став створювати на кордонах Вольностей Війська Запорозького поселення сербських військових поселенців. У 1752 р. в північно-західній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а роком пізніше у північно-східній частині виникла Слов'яносербія. Офіційною метою створення цих адміністративно-територіальних одиниць був захист південних кордонів Російської імперії від турецько-татарських нападів. У 1754 р. на землі Нової Сербії було переселено українських ,козаків із Гетьманщини, із яких сформовано Новослобідський полк. У 1764 р. царським указом було ліквідовано Нову Сербію і Слов'яносербію, а їхні землі включили до новоствореної Новоросійської губернії.
Новий етап розвитку Південної України розпочався в останній чверті XVIII ст. Унаслідок ліквідації Запорозької Січі та російсько-турецьких війн 1768–1774 pp. та 1788–1791 pp. Росія стала володарем величезних територій. Надзвичайна родючість причорноморських степів обіцяла в майбутньому великі прибутки і робила Південь найпривабливішим для освоєння з усіх регіонів, що увійшли до складу Росії в XVIII ст.
Після зруйнування Запорозької Січі рядових козаків, що проживали в старих козацьких слободах, перетворили на воєнних поселенців. Російський уряд закликав переселятися на ці землі усіх бажаючих. Іноземці отримували грошову допомогу. До 1784 р. на нових землях було роздано 4470 млн десятин землі, переважно німцям, болгарам, румунам, угорцям, сербам, грекам і росіянам.
Після ліквідації Нової Січі її землі були включені до складу Азовської та Новоросійської губерній. Генерал-губернатором обох губерній у 1776 р. був призначений князь Григорій Потьомкін (1739–1791). У 1783 р. із цих двох губерній створили Катеринославське намісництво, до якого увійшов і Крим (Таврійська область). Потьомкін чимало зробив для впорядкування цих територій. Було проведено перепис населення, складено докладні карти, списки володарів землі. Щоб прискорити заселення Потьомкін запровадив порядок, за яким поміщик мав забезпечити впродовж 10 років переселення сюди селян у співвідношенні: одне селянське господарство на 60 десятин. Максимальний наділ для поміщиків визначався у 12 тис. десятин. Він також заборонив повертати з цих земель селян-втікачів.
Одночасно з господарським освоєнням краю з'явилося чимало нових міст. Такі міста, як Єлисаветград (сучасний Кіровоград), Новомиргород і Новоархангельськ, виросли на місці фортець, закладених у 40–50-ті pp. XVIII ст. на території Нової Сербії. Олександрівськ (сучасне Запорожжя) виник на основі укріплення, збудованого в 1770–1771 р. для Дніпровської оборонної лінії. На місці козацької слободи Половиці в 1776 р. розпочалося будівництво Катеринослава (сучасний Дніпропетровськ). Для греків, яких російський уряд примусив пересинитися з Криму, на місці станиці Петровської в 1779 р. було засновано Маріуполь. У 1788 р. у гирлі Інгули виник Миколаїв, де були створені нові корабельні майстерні. У 1795 р. на місці турецької фортеці Ені Дунай (Новий Дунай) у місцевості Хаджибей було розпочато будівництво Одеси.
У 1797 р. після скасування Катеринославського намісництва більша його територія увійшла до складу Новоросійської губернії. За землями краю закріпилася назва Новоросія. її населення, станом на 1796 р., становило 554 тис. осіб.
У господарстві Півдня України на початку освоєння нових земель переважало вівчарство, а потім товарне виробництво зернових, які йшли на експорт. Нові порти стали основними у зовнішній торгівлі Росії. Таким чином, зі степового пограниччя Південь України став перетворюватися на житницю Європи і торгові ворота Російської імперії, а згодом – і промислову базу.