Ответ:
Объяснение:
1 Делийский султанат (перс. سلطنت دهلی, хинди दिल्ली सल्तनत, бенг. দিল্লীর সুলতান) — первое крупное исламское государство на территории современной Индии, существовавшее в северной части страны в 1206 — 1526 и 1539 — 1555. В этот период впервые столицей государства стал Дели. Также впервые в истории миллионы индусов оказались под властью монотеистов. Официальным языком Делийского султаната был персидский.[2].
Во время и в Делийском султанате произошел синтез индийской цивилизации с исламской цивилизацией и дальнейшая интеграция Индийского субконтинента с растущей мировой системой и более широкими международными сетями, охватывающими значительную часть Афро-Евразии, что оказало значительное влияние на индийскую культуру и общество, как и весь остальной мир. Время их правления включало в себя самые ранние формы Индоисламской архитектуры[3][4], более широкое использование механических технологий, увеличение темпов роста населения и экономики Индии, и появление языка хинди-урду. Делийский султанат также отвечал за отражение потенциально разрушительных вторжений Монгольской империи в Индию в XIII и XIV веках. Делийский султанат также был ответственен за широкомасштабное разрушение и осквернение храмов на Индийском субконтиненте[5]. В 1526 г., султанат был завоеван и унаследован Империей Великих Моголов.
2 Ва́рна (санскр. वर्ण, [varṇa IAST], «одяг»; «колір») — назва великого соціального стану в традиційному індійському суспільстві. Традиційно існує чотири варни: жерці — брахмани, воїни — кшатрії, торговці, фермери — вайш'ї, слуги, робітники — шудри.
Ка́ста (через нем. Kaste или фр. caste от порт. casta «происхождение», изначально «чистая порода»[1]) — общее название социальных групп, на которые исторически разделялось индийское общество. Касты характеризуются эндогамией, наследственным закреплением и ограничениями по выбору профессии[2].
Великий Індійський півострів у доісторичні часи мав населення темної барви. Його останками є дравіди, що дотепер живуть у південному Декані. Але в різні часи напливали сюди різні племена із Середньої Азії, так що расовий характер Індії є доволі мішаним. У ІІ тис. до н. е. на індійські низини вдерлися з півночі народи індоєвропейського походження. Називалися вони «арія», що означає «шляхетно уроджені». Це були скотарі, що жили зі своїх стад худоби, але також охоче займалися хліборобством. Ділилися на роди й племена та підкорялися королям, що мали спадкову владу.
3 Релігія в культурі Індії
Культура Індії протягом тисячоліть формувалася й розвивалася в тісному зв'язку з релігійними уявленнями її народу. Тому інколи дослідники індійської культури визначали її як культуру релігії.
Першою релігійною системою індійської культури, як уже зазначалося, був брахманізм. Система брахманізму створилася в результаті розвитку ведичної релігії індоаріїв завдяки подоланню її міфологічного характеру, символічної трансформації її ритуалу жертвопринесення, філософської інтерпретації її основних космологічних та етичних уявлень.
4 У цій статті відсутній вступний розділ, що має містити визначення предмету і стислий огляд найважливіших аспектів статті. Ви можете допомогти проєкту, написавши цей розділ.Буддизм зародився в північно-східній частині Індії, де знаходились стародавні держави Маґадга, Кошала та республіка ліччхавів, у середині I-го тисячоліття до н. е. Обмеженість наукових даних про тогочасне індійське суспільство не дозволяє дати ясні відповіді на багато питань, однак можна припустити достатньо очевидні причини виникнення та зміцнення буддизму в давньоіндійському суспільстві[1]:
5 Одне з найважливіших досягнень Стародавньої Індії — створення позиційної десяткової системи числення з застосуванням нуля — тієї самої, якою користуємося в даний час і ми. У хараппські часи (цивілізація долини Інду, III—II тисячоліття до н. е.., або цивілізація Хараппи та Мохенджо–Даро, — за назвою одного з міст, поблизу якого почалися розкопки) індійці, як вважають вчені, вже рахували десятками.
Спочатку, свідчать найдавніші санскритські тексти, для запису чисел використовувалися слова: одиниця — «луна», «земля»; двійка — «очі», «губи»… І лише потім з’явилися позначення цифр. Але найважливіше полягало в тому, що числа записувалися позиційно, від нижчих розрядів до вищих, так що одна і та ж цифра, наприклад «3», в залежності від зайнятого місця, могла позначати і 3, і 30, і 300, і 3000.
6