Ответ:
Культур-не життя в другій половині ХІV-ХV ст.
Культурнии розвиток у дру- гій половині ХІV-ХV ст. від-бувався у складних умовах. Поділені політично між Великим князівством Литовським, Польщею, Московським Великим князівством та іншими державами, українські землі опинилися під різними культурними впливами. Уповільнилися темпи формування самосвідомості українців. Поширення католицької культури в західному регіоні створювало певні труднощі для розвитку тут православних культурних традицій. Постійні спустошливі напади татар знекровлювали український люд, завдавали непоправної шкоди його матеріальній культурі. Уповільнилися темпи її розвитку, гальмувалося зародження нових явищ у духовному житті.
Спостерігалося помітне відставання рівня розвитку української культури від рівня культурного розвитку країн Центральної та Західної Європи. Не випадково багато молодих українців виїжджало на навчання до Польщі, Німеччини, Італії, Чехії. Здобувши освіту в тамтешніх університетах, більшість із них поверталася на Батьківщину, поширюючи тут світоглядні та моральні цінності гуманізму -нової культури, що в XIV ст. зародилася в Італії й утверджувала право людини на щастя і свободу.
Місцеве населення Півдня зазнавало на собі впливів золото-ординської культурної спадщини та культур сусідніх християнських народів.
Етнічна строкатість західних регіонів створила сприятливі умови для зближення культури українців з культурою представників інших народів (поляків, німців, вірмен, євреїв тощо), її збагачення.
Традиційні форми культури зберігалися та розвивалися переважно в середніх та нижніх прошарках суспільства.
Протягом другої половини XIV—XV ст. збільшується кількість шкіл при церквах і монастирях, вчителями яких були дяки. Зміст навчання в них орієнтувався на давні київські зразки. У містах при католицьких костьолах, в яких існували єпископські кафедри, засновуються нові школи - латинські (кафедральні). Вони створювалися за зразком західноєвропейських шкіл середнього рівня. Основними предметами в них були латинська граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика, астрономія; учні знайомилися з католицькими церковними обрядами, вивчали основи теології (богослов'я). Найбільш відомими серед шкіл були кафедральні у Львові, Перемишлі, Красноставі, Києві.
Зростає кількість вихідців з України, які навчалися в європейських університетах. У Празькому й Краківському університетах засновуються гуртожитки (бурси) для українських і білоруських студентів. З 1400 по 1500 р. у Краківському університеті навчалося до 200 осіб з Галичини й Поділля. Окремі з них досягали значних успіхів. Так, Юрій Котермак (Дрогобич) із Дрогобича після закінчення Краківського університету, де здобув ступінь магістра, продовжив навчання у Болонському університеті. Тут отримав диплом доктора медицини й читав студентам лекції з астрономії та медицини, а в 1481 р. був обраний ректором. У 1483 р. він надрукував свою працю - астрологічний календар. Повернувшись у 1487 р. до Кракова, викладав астрономію в місцевому університеті, отримав титул «королівського медика».
Небачені можливості для поширення книг, розвитку освіти відкрилися з винайденням друкарства. У 1491 р. в Кракові німецький друкар і ювелір Швай-польт Фіоль опублікував кирилицею перші чотири книги церковнослов'янського письма (Часослов, Осьмигласник, Тріодь пісна. Тріодь увітна). У перших двох помітний вплив розмовної української мови. Можливо, що він також взяв участь в організації друкарні православної Перемишльської епископії, яку очолював єпископ Іон.
Новими явищами в освіті й книговиданні стали латинські школи и кириличне друкарство.
З XV ст. відомий лише Литовсько-Білоруський літопис, складений із кількох окремих творів. Найбільш яскравими серед них є оповіді "Про Подільську землю» та «Похвала князю Вітовту». Ймовірно, їхніми авторами були українські книжники. Перша з них розповідає про завоювання литовськими князями Коріатовичами Подільської землі. Вона слугує унікальним джерелом для вивчення історії краю середини й другої половини XIV ст. Тут знаходимо важливі дані про розбудову міст, спорудження фортець, оборону від татар, становлення Подільського князівства. Чимало уваги приділено висвітленню князювання Федора Коріатовича, його боротьбі з Вітовтом, утечі в Закарпаття.
Друга оповідь є справжнім художнім твором, у якому емоційно, занадто ідеалізовано (приписування рис і діянь, не притаманних князеві) описується діяльність Вітовта. У тексті помітні впливи місцевого фольклору. Наприклад, могутність Вітовта порівнюється з нестримною течією річки, а мудрість - з невичерпним морем. Головна ідея твору - звеличення Литви, її незалежності від Польщі.
Объяснение: