У природних водоймах самиці щуки починають розмножуватись на четвертому, рідше на третьому році життя, а самці — на п'ятому.
Нерест щуки відбувається за температури 3-6°С, відразу після танення криги, біля берега на глибині 0,5-1 метр. Під час нересту риби виходять на мілководдя і шумно плескаються. Звичайно на нерест спочатку підходять найменші особини, а останніми — найкрупніші. У цей час щуки тримаються групами: 2-4 самці біля однієї самиці; біля великих самиць — до 8 самців. Самиця пливе попереду, самці пливуть за нею, відстаючи приблизно на половину корпусу. Вони або притискаються з боків до самиці, або намагаються триматись безпосередньо над її спиною. З води в цей час постійно з'являються спинні плавці та верхні частини спини риб.
Під час нересту щуки труться об кущі, пні, стебла очерету та рогозу та інші предмети. На одному місці риби довго не затримуються, весь час переміщуючись нерестовищем і мечучи ікру. Наприкінці ікрометання всі особини групи, що нерестилась, кидаються в різні боки, викликаючи гучний плеск; при цьому самиці часто вистрибують з води в повітря.
Одна самиця щуки залежно від розміру може відкладати від 17,5 до 215 тисяч ікринок. Ікринки великі, близько 3 мм в діаметрі, слабко-клейкі, можуть приклеюватись до рослинності, але легко спадають при струсі. Через 2-3 дні клейкість зникає, більшість ікринок скочується і подальший їхній розвиток відбувається на дні.
Нормальний розвиток ікри щуки на дні в непроточній воді можливий тільки тому, що навесні при низькій температурі вода відносно сильно насичена киснем, а в міру прогрівання води концентрація кисню в ній швидко падає. Таким чином, чим раніше щуки починають нереститись, тим менше ікри гине.
Якщо після нересту щук відбувається швидкий спад води, це призводить до масової загибелі ікри — таке явище часто спостерігають у водосховищах, рівень яких є несталим.