Ответ:
І уявляється мені степ. Широкий, безмежний, незайманий. Передранішній
вітер злегка хвилює тирсу. Бліде небо мигтить зірками до блакиті, що оповила
степову далечінь. У синьому тумані ледве мріють козацькі могили. Чорніють
здалеку лози. Між небом і землею якась таємна змова. Чи то вони чаклують
разом, бо якоюсь таємницею віє від них, чарами віє від того синього простору.
Край шляху, в долинці, догорає вогнище. Білий димок, хвилюючись,
здіймається догори понад чумацьким табором, що чорніє у пітьмі, немов якесь
дивовижне чудище. Табір ще спить. Степова тиша пожадливо підхоплює всі
звуки... Табір ще спить. Тільки не спить чогось чумацький отаман.
Думає він свою довічну думу про нелегке життя українців.