Непомітно промайнула весна. Здається, ще недавно ми милувалися
білопінню фруктових дерев, а вже в садках наливаються свіжим соком
яблука, груші та вишні.
Початком літа прийнято вважати червень. Цей місяць — особливий. Птахи
і звірята починають висиджувати своє потомство. Відтак червень
оголошено традиційним місяцем тиші й спокою.
Довкола помітно затихли в гаях солов’їні трелі, все рідше й рідше
чути голос зозулі. Як тільки ячмінний колос викине волоть, тобто почне
наливатися зерном, то кажуть, що «зозуля мандрикою вдавилася».
В кінці місяця сільські пастухи завжди відзначали своє професійне
свято. Удавнину селяни випікали для дітей, котрі пасли худобу, смаковите
печиво — мандрики. їх виготовляли із сиру та сметани й обдаровували
дітвору. Зібравшись на вигоні, підлітки нерідко й самі робили з молочних
продуктів обрядову страву.
З червнем пов’язані й перші жнива — косовиця сіна. її, як правило,
намагалися закінчити до Івана Купала. Це свято відзначають у ніч з 6 на 7
липня. Напередодні біля річки чи ставу молодь готувала багаття. Коли
надходили сутінки, розпалювали вогнище. Довкола нього влаштовували
танці. Вправніші намагалися перестрибувати ватру.
Купайлівське свято завершувалося пізно вночі. Дівчата пускали на воду
віночки зі свічками. Це одне з найромантичніших молодіжних свят, яке
оспівує молодість і красу природи.
На другий місяць літа припадають найбільші зливи та грози. Про це
стверджує і прислів’я: «Липень казати звик: «Я — грозовик!» Але це не
заважає активному визріванню зернових. Безкраї лани ячменю, жита і
пшениці радують зір дорідним врожаєм. На межі липня і серпня хлібороби
готуються до виходу в поле. Адже вирощений врожай потрібно вчасно
зібрати.
Традиційно жнива поділяються на два періоди — зажинки, коли вперше
виходять на косовицю, та обжинки — завершення збирання хліба. На
зажинках робили початковий сніп і його ставили на покуть, де він мав
зберігатися до нового врожаю.
В останній день збирання зернових плели вінок і під супровід
жниварських пісень несли його до господаря. В урочистій обстановці його
вішали на стіну. Це означало, що хліборобський сезон завершився.
У клопотах і турботах непомітно спливло літо — вінець хліборобського
року. До речі, наші пращури після впровадження християнства в серпні
готувалися до новолітування. З цього приводу казали: «З’явився жита
вінець — прийшов року кінець». Але про відпочинок селянам ще рано
думати. Настигала пора осінньої оранки, щоб закласти міцну основу на
майбутній врожай. Недарма мовиться, що літо днем красне.