Майже кожний вихідний ми проводимо в лісі, там у нашої родини є
свої заповідні стежки. Входячи до лісу, ми вітаємо знайомі дерева.
Навіть дали імена деревам, що приглянулися нам. Віковий дуб-богатир має
ім'я казкового царя Берендея, берізку назвали Снігуркою. А от
ялинки-підлітки уздовж стежини до лісового озера Чорне одержали ім'я
Подружки-Зеленушки. Одного разу ми допомагали працівникам місцевого
лісництва збирати жолуді. їх потім відправили в інші лісництва для
одержання саджанців дуба.
Узимку дуб Берендей
спить, але, коли доторкнешся рукою до його стовбура, відчуєш, що кора
тепла. У її складках знаходять притулок різні комахи, а наст під дубом
засипаний коричневим різьбленим листям. Вітер сухе дубове листя піднімає
і заносить у ялинник. Воно, начебто новорічні прикраси, причаїлося у
хвої ялинок Подружок-Зеленушок. Крім дубового, у ялинкових гілках
ховається й сухе листя беріз, кленів, осик. А влітку Подружки-Зеленушки
здаються непоказними, інший гість лісу найчастіше не зверне на них
уваги. Хіба можуть вони зрівнятися з величним дубом Берендеєм або з
красунею берізкою Снігуркою!
Узимку все
змінюється. Темна зелень хвої привертає до себе погляд, вона ніби
зігріває тебе в холоднечу. От ми й вирішили напередодні Нового року
прикрасити Подружок-Зеленушок різнобарвним серпантином. Як же ми були
вражені, коли, прийшовши в черговий вихідний до лісу, не побачили на
звичному місці одну з Подружок-Зеленушок. Ялинку хтось зрубав... На
пеньку лежала лише сумна сніжна шапка, на сусідній ялинці сиділи,
настовбурчившись, горобці. Здавалося, вони теж сумували разом з нами.
Ми, звичайно, прикрасили серпантином ялинки, що залишилися. А коли
поверталися додому, купили в магазині невеличку ялинку в діжці. Вона ще
така маленька, що прикрашати її ми не стали. Зиму вона проведе в нашій
квартирі, а навесні ми віднесемо ялинку до лісу й посадимо замість
зрубаного дерева. Буде Подружкам-Зеленушкам нова сестричка.